image-description image-description image-description image-description image-description image-description image-description
ПОНІ
ПОНІ
ПОНІ

«Шукаю друга! Буду радий познайомитися навіть з кішкою, собакою чи козою!». Якщо вам десь у місті зустрічалися такі оголошення, то знайте – це я їх розвісив. Адже ми, поні, не створені для самотності. Упевнений, що навіть мої попередники, еогіппуси, що з'явилися на землі понад п'ятдесят мільйонів років тому, не вешталися одинаками, а збирались у великі табуни. Та й сучасним коням так легше від ворогів рятуватися, потомство ростити й поживок знаходити. У табуні, як правило, є лідер – він бере на себе відповідальність за спокій і безпеку всієї групи. І, до речі, це далеко не завжди жеребець! Навчена досвідом кобилиця теж може гідно керувати своїми одноплемінниками.

У поні все точнісінько так само, хіба що з невеликою різницею: їхній «основний» табун складається тільки з кобил із лошатами та лошиць 2-3-річного віку. Жеребці приєднуються до компанії лише на деякий час – з весни до осені. Взимку вони вважають за краще залишатися в суто чоловічому товаристві. Причому молоді жеребчики можуть організувати власний гурт, щоправда, ненадовго. Просто деяким з них, у пошуках пригод, подобається подорожувати від табуна до табуна. Так вони вчаться бути і лідерами, і захисниками, і помічниками.

Утім, таке життя можуть собі дозволити хіба що дикі поні, а домашнім доводиться свої «табуни» створювати з якихось інших тварин або людей. Головне, щоб вони теж захотіли з нами потоваришувати. А ми, поні, дружити вміємо й завжди готові прийти на допомогу тому, хто цього потребує.

Ось, наприклад, Фалабелла – найменша з конячок – з успіхом може стати поводирем для незрячих і людей зі слабким зором! Щоправда, цим коникам доведеться завжди ходити в спеціальному м'якому взутті, щоб цокіт копит не заважав господарям «слухати навколишній світ». Утім, це дрібниці. Набагато складніше навчитися виконувати необхідні команди, правильно обходити перешкоди, швидко реагувати на різні сигнали чи навіть розуміти дорожні знаки. Усе це непросто, але ми, поні, любимо боротися з труднощами!

Одні з нас перевозять важкі вантажі, інших запрягають в легкі упряжки, треті – катають на своїх спинах дітей, а четвертих по праву можна назвати іпотерапевтами! Науково доведено, що спілкування з будь-якими кіньми дуже позитивно впливає не тільки на психіку, але й на весь організм людини.

Хто знає, де ще ми зможемо принести користь, враховуючи всі наші таланти й здібності! Може, в парфумерній промисловості? Адже поні чудово вловлюють запахи та надовго запам'ятовують їх.

Або в екстрасенсориці? Ми досить чутливо реагуємо на внутрішній стан людини, тому здатні зрозуміти, в якому вона зараз настрої.

У нас незвичайний зір! Мало того, що поні може одночасно контролювати те, що відбувається попереду, з боків та позаду неї, але й розпізнати будь-який предмет навіть у суцільній темряві – для маленької конячки не складно! І хоча наші очі не сприймають червоний і синій колір, зате всі інші барви ми чудово розрізняємо, тож, імовірно, могли б долучитися до образотворчого мистецтва.

Проте, краще до музики! Не знаєте, чи є ще тварини з музичним слухом? А такі, щоб могли посилити сприйняття звуку, зробити його для себе голоснішим? Таких точно немає! Окрім нас, звичайно. І, між іншим, смички для музичних інструментів виготовляють саме з нашого волосу. Та що там смички! Раніше з кінського волоса робили тятиву для лука, одяг і перуки, а нині – шліфувальні вали для полірування скла, дзеркал та металу, настільки він цупкий і жорсткий. Його міцність на розрив мало поступається сталевому дроту такого ж діаметру.

До речі! Кінські кістки теж особливі. Вони вдвічі міцніше за граніт, і цим ніхто більше не може похвалитися.

Ви, мабуть, дивуєтеся: звідки ж узялися незвичайні маленькі конячки? Щодо цього є кілька версій. Хтось каже, що ми родом із Франції, бо сліди стародавнього предка сучасного поні було виявлено саме там. Деякі наполягають на тому, що батьківщиною невисоких, але дуже витривалих коників, стали суворі, кам'янисті Скандинавські острови. Треті впевнені, що поні з'явилися на світ лише завдяки селекційній діяльності людини. Як би там не було, проте зараз домашніх поні можна зустріти практично скрізь, на будь-якому континенті, ну, хіба що крім Антарктиди. А ось ті, хто бажає познайомитися з моїми дикими родичами, мають потрапити на острови Ассатіг і Сейбл у північній частині США або ж у британське нагір'я Ексмур.

Однак незалежно від того, де живе поні – на «вільних хлібах» чи в затишній стайні; якого він зросту – 40 см в холці або 140; яка у нього вага – 20 або всі 200 кг, понад усе в світі коник хоче, щоб його любили. І щоб він теж міг дарувати свою любов і прихильність.

Ось тому я й розвісив на стовпах оголошення: «Шукаю друга!».

Звичайно, через Інтернет було б набагато швидше, але копитами, хай і такими маленькими як у мене, дуже важко набирати текст.

ПОНІ

Слушні поради для тих, хто вирішив завести вдома поні

Коні – це, напевно, найбільш романтизовані тварини за все існування людства. І не дарма! Навіть люди, абсолютно байдужі до «братів наших менших», не зможуть спокійно пройти повз стрункого та сильного скакуна з пишною гривою. А якщо цей «скакун» розмірами трохи більший великого собаки? То дітей, це вже точно, нізащо не відтягнеш від маленької конячки, тим паче, якщо на ній ще можна й покататися!

У світі налічується понад 50 порід поні. Головним критерієм визначення цього виду коней є висота в холці – вона не повинна перевищувати 150-152 см.

Існують ще й 4 види міні-конячок, які при висоті в холці від 40 до 86 см і дуже пропорційній статурі, є «мініатюрною копією» своїх родичів зі звичайними розмірами.

Незалежно від розміру, масті та «спеціалізації», усі поні та міні-конячки досить кмітливі, при грамотному ставленні – легко навчаються, і, найголовніше – дуже привабливі! А ще відрізняються пристойною тривалістю життя, адже багато хто з них легко долає 50-річний рубіж.

 Утримувати поні набагато легше та простіше, ніж великого верхового коня. Тим не менш ви повинні тверезо оцінити не тільки всі видатки та стабільність вашого фінансового становища, а й затрати часу! Адже, у разі чого, цього вихованця неможливо віддати сусідам як, наприклад, кицьку, а продати його не так уже й просто.

Об'єктивно проаналізуйте свій характер: чи зможете ви стати лідером, таким собі «альфа-конем», у вашому невеликому «табуні»? Якщо ні, то краще купіть альпака́, інакше навіть з найпоступливішого з усіх – міні-коня Фалабелла – з часом зросте примхливий і некерований пустун. Позаяк для цієї тварини розмір не має ніякого значення! Головне – авторитет і довіра.

 Необхідно чітко визначити мету покупки поні.

Якщо ви бачите в ньому просто вихованця для душі – це одне. Якщо ж плануєте придбати «верхову конячку» для свого малюка, то спочатку потрібно навчити дитину їздити на ній у найближчій кінноспортивній школі чи поні-клубі. Пам'ятайте: невпевнений або невмілий вершник завжди ризикує зіткнутися з непослухом чи, гірше того, з агресією!

До речі, обізнані тренери на уроках верхової їзди підкажуть і покажуть дітям, як правильно познайомитися з понячкою, як доглядати за нею та як завоювати її довіру.

Добре покопирсавшись у Інтернеті, можна легко знайти безліч сайтів різних поні-клубів або спеціалізованих конеферм, які запропонують вам широкий вибір своїх вихованців. Ви зможете заздалегідь подивитися їхні фотографії, ознайомитися з характеристиками, родоводом, а також порівняти ціни у різних заводчиків.

Ще тільки готуючись до покупки, обов'язково озвучте свої вимоги до віку, темпераменту та навичок тварини, а також мету її придбання. Добросовісний господар неодмінно підшукає екземпляр відповідно до потреб вашої дитини. Наприклад, діткам трьох-п'яти років найкраще підійде міні-коник Фалабелла. Мало того, що вони дуже поступливі, розумні та незлобиві, ці малюки ще й із задоволенням спілкуються з людиною. Батькам дітей від п'яти до восьми років, краще звернути увагу на шетлендських або уельських гірських поні. Для підлітків сміливо беріть крупнішу породу.

Звичайно, необхідно враховувати вагу, зріст, вік і характер дитини, але в будь-якому разі зупиніть свій вибір на досвідченій і навченій конячці, не молодшій п’яти років.

Перевірку стану здоров'я вашого обранця радимо довірити незацікавленому ветеринарові з бездоганною репутацією. І тільки після його позитивного висновку, попросіть у власника дати вам поні на випробувальний термін. Так ви точно зможете визначитися з правильним вибором коня.

 

Вимоги до місця утримання поні абсолютно однакові для всіх порід.

Обов'язково має бути загін під відкритим небом, а також в міру тепла, суха і добре провітрювана стайня (площею мінімум 3 м2), здатна захистити конячку від опадів, прямих сонячних променів, холоду та протягів. Оптимальна температура в приміщенні – від +10 до +15 °C. До речі, вхідні двері слід розташувати з південної сторони та зробити з двох половинок. Відкрита верхня частина забезпечить приплив свіжого повітря, а закрита нижня не дасть поні втекти.

Підлогу в стійлі найчастіше роблять з бетону, проте якщо є можливість покласти гумове покриття, то цей варіант набагато кращий. Але в будь-якому разі тварині знадобиться підстилка. Для цього можна використовувати сіно, солому, тирсу, конопляну січку або ж подрібнений папір. У денниках не повинно бути гострих предметів і кутів, щоб поні, бува, не поранився. Вогнегасник, джерело світла та вимикачі слід розмістити поза досяжністю тварини.

Що ще зробить життя коника комфортним та затишним? Це годівниця, кільце для сітки з сіном, тримач соляного каменю та поїлка – усе надійно закріплене та безпечне. А для вашої зручності необхідно передбачити комору для зберігання амуніції, набору для чищення тварини та обладнання для прибирання. Ви також маєте виділити місце для сіна та соковитих кормів.

До речі, неважливо з чого буде зроблене стійло – з цегли, бетону або дерева. Головне, щоб матеріал був міцний і зміг витримувати удари навіть найсильнішої особини.

 Догляд за поні справа хитромудра, але цікава та обопільно корисна! Адже ці тварини, як і люди, цінують «приємне товариство», чистоту та здоровий спосіб життя. Тому ранкові та вечірні гігієнічні процедури, а також тривалі прогулянки на свіжому повітрі повинні бути обов'язковими пунктами в розпорядку дня.

Упряж і спорядження для верхової їзди завжди тримайте в чистоті, вчасно ремонтуйте або міняйте на більш якісне. Не нехтуйте прибиранням у денниках – суха та м'яка підстилка, відсутність гною та бруду допоможуть вам зберегти здоров'я вашого улюбленця. Обов'язково потоваришуйте з найближчим ветеринаром, який спеціалізується на конях! А як правильно організувати харчування поні, ми вам підкажемо:

  • Слід забезпечити доступ до чистої, свіжої води, особливо перед годуванням концентрованими кормами.

Увага! Занадто холодна вода може принести шкоду здоров'ю тварини, як і поїдання снігу в межах міста!

  • Годування проводьте через годину після навантажень, завжди в один і той же час.
  • Добовий обсяг якісного корму видавайте невеликими порціями, через певні промі́жки часу.
  • Запам'ятайте: будь-які зміни раціону можливі тільки за рекомендацією фахівців.
  • Категорично відмовтеся від продуктів, що викликають у коней здуття!
  • При годуванні завжди дотримуйтеся рекомендованих пропорцій:

соковиті та грубі корми – 60-80% і 20-40% – концентровані.

 

Соковитими кормами вважаються коренеплоди, трава, сінаж.

До грубих кормів належать солома, сіно, трав'яні гранули.

Концентрованими кормами називають комбікорм, висівки, овес, ячмінь, кукурудзу.

А от цукор, яблука, морква, кавун, банани, сухофрукти без кісточок і сухарики – це вже ласощі, якими найкраще пригощати конячку тільки під час тренувань, та й то потроху.

 

Розібравшись з усіма організаційними питаннями, перейдемо до найголовнішого: як подружити сина чи дочку з поні?

Знайте, що для цього саме вам доведеться бути дуже терплячим «вихователем» обох. Таким, що може не лише всіх зрозуміти, але й правильно скерувати. І без правил у цій ситуації ніяк не обійтися! Деякі з них навіть можна «увічнити» на папері й дозволити вашому спадкоємцеві розфарбувати «Статут». Так, в ігровій формі, дитина краще запам'ятає, що тварину в жодному разі не можна смикати за хвіст, бити, дражнити, грубо штовхати. Неприпустимо кидатися в неї якимись предметами, обливати холодною водою чи несподівано підбігати ззаду. Навіть грубий окрик може зруйнувати довірчі стосунки між конячкою та людиною.

Щоб процес знайомства пройшов більш сприятливо, спочатку дозвольте дитині бути присутньою при годуванні поні. Потім попросіть допомогти в процесі догляду за коником – почніть з найпростіших доручень. Через деякий час ви зможете дозволити майбутньому вершникові самому вивести гривастого товариша на прогулянку, опісля – пригостити його солодкою морквиною. Але все це – під вашим невсипущим контролем!

На власному прикладі, а також використовуючи практичні прийоми, допоможіть дитині усвідомити, що поні – це не засіб для розваги, а друг, який вимагає постійної уваги, турботи та любові. Поні – жива істота, зі своїм характером, інстинктами, розумінням того, що відбувається та власною реакцією, яка відрізняється від людської.

Ці маленькі конячки працелюбні, досить розумні, не позбавлені хитринки. Вони мають чудову пам'ять, поважають тих, хто зумів довести свою перевагу, а ще – дуже полюбляють компанію. Однак треба бути готовими до того, що знадобиться чимало зусиль і часу, щоб кінь і людина змогли створити спільну, зрозумілу обом, мову та по-справжньому подружитися.

нашi сусiди
всі тварини